Квартира з душком: немістичний трилер з життя

Тетяна Сокоренко  вісім (!!!) років жи ла в своїй-несвоїй квартирі і сьогодні її фактично вигнали на вулицю. Ви хочете запитати як таке може бути? Виявляється, в нашій вільній і незалежній може, ще й як може!!!

Пані Тетяна в 2004 році придбала у власність трикімнатну квартиру на першому поверсі багатоквартирного будинку по вулиці Леніна. Щастю не було меж – нарешті власне житло! І хоча обійшлася житлова площа на першому поверсі цілих 4 тисячі американських доларів, Тетяна була переконана, що воно того варте. Та щастя тривало всього три роки, і раптом – як грім серед ясного неба, судовий позов: договір куплі-продажу вимагають визнати недійсним, а квартиру – власністю інших людей.

Приємне придбання

Виявляється, у січні 2004 року колишній власник квартири пані Тетяни – шановний пан Дамаскін, за допомогою світловодського міськрайсуду виписав із спірної квартири свою колишню дружину та повнолітню доньку, які на той момент були на заробітках в Москві,  як осіб, які, мовляв, вже десять років «не живуть, не бувають, не платять», тому втратили право бути власниками цього житла.

Хоча сусіди, долучені до судової справи вже у 2007 році, дають трохи інші покази: жінки підтримували стосунки із Дамаскіним, періодично приїздили і надсилали гроші на утримання квартири. А в 2002 році стосунки подружжя зіпсувалися і вони розлучилися. Наразі, нам не відомо, з яких саме причин стався конфлікт, адже до суті справи це не має ніякого відношення, проте, вони (причини) цілком вірогідно могли б краще охарактеризувати учасників цих сумних подій.

Тож, жінки (за рішенням нашого найдемократичнішого в світі Світловодського міськрайсуду!!!), виписані. Дамаскін оформляє (приватизує) квартиру на себе, як на єдиного власника і протягом декількох місяців продає житло іншій особі. Нова власниця трикімнатної квартири громадянка Сокоренко просто на сьомому небі від щастя і не здогадується, що те щастя, як то кажуть, «з душком», точніше, з душами.

«Душок» з душами

Ситуація нагадує елементарну підставу від квартирних аферистів: одна особа продає квартиру із непомітним на перший погляд порушенням (проте, чи можна назвати непомітним неправомірне рішення Світловодського міськрайсуду – вирішуйте самі), отримує гроші. А через деякий час квартиру «абсолютно законним чином», тобто, через судове рішення, повертають «в сім’ю».

Це, звичайно, довести дуже складно, проте цілком можливо завдяки нашому законодавству відібрати житло у людини, яка його придбала. І той факт, що покупець законно і чесно заплатив свої власні кошти нікого не хвилює: суди у своїх рішеннях майже одноголосні – Дамаскін виписав жінок незаконно (згідно законного рішення суду!), отже приватизація була теж незаконною і, як наслідок, факт продажу квартири і зміни власника (здогадайтесь, що?) – теж незаконний. А гроші де? А грошей нема, бо громадянин Дамаскін у 2006 році помер і взяти тепер ні з кого.

Душок у справі є ще й від того, що позивачі ніби чекали на момент, коли Дамаскін відійде у кращий світ, адже повернувшись із Москви до Кіровограда (не до Світловодська), не могли не знати, що робиться у їхній, як вони думали, квартирі. І раптом прокинулись: «шо там у Світловодську?».

Далі душок простежується у позовній заяві, щодо незаконності позбавлення бідних їх законного житла: до заяви додали ще одну доньку із онуком покійного Дамаскіна, які, мовляв, теж були там прописані. Але тут, слава суду, було виявлено, що жінка з дитиною виписалася з квартири за власним бажанням. Та хто про це думав, коли головна мета ясна як Божий день – включити до позовної заяви у якості жертви неповнолітню дитину, мовляв, тоді суд точно наш!

Звичайно, Тетяні Сокоренко від того аж ніяк не легше.

Неодноразово звертаючись до різних судових інстанцій з апеляціями та вимогами переглянути справу, Тетяна Сокоренко тільки відтягувала невідворотне остаточне рішення, яке все ж таки було прийняте у 2013 році: виконком міської ради, враховуючи ухвалу апеляційного суду, скасував рішення про приватизацію даного житла шановним паном  Дамаскіним, а доньку та колишню дружину покійного зареєстрували на вказаній житловій площі.

Отак до квартири доєдналися душі колишніх власників.

Сумний кінець?

Вже цього року душі знову проявили свій шкурний інтерес – доклали зусиль аби виселити (читайте «викинути на вулицю») Тетяну Сокоренко та її сина. У липні 2015 року наш гуманний суд було прийняв рішення, що квартира наразі не належить жодному із фігурантів справи, так як всі акти права власності були скасовані, і позивачі (ї їхні душі також) не мають жодних законних підстав виганяти кого-небудь із квартири, яка їм не належить. Користуватися і жити в ній – мають право, а розпоряджатися – ні. Проте заспокійлива пауза тривала недовго, і вже в листопаді 2015 року Кіровоградський апеляційний суд, ще гуманніший ніж світловодський, виніс рішення на користь позивачів і постановив вигнати сім’ю Сокоренків на вулицю.

А вже 7 грудня до Тетяни та її сина завітав представник виконавчої служби у супроводі однієї з позивачок аби привести вирок суду у виконання.

За роз’ясненнями ситуації я звернувся до представника виконавчої служби Сніжани Лєбєдівої: «Виконання рішення апеляційного суду, навіть при умові подачі касаційної заяви, не зупиняється. Боржником ухвали (тобто, Тетяною Сокоренко) не було надано заяви чи документів про те, щоб зупинити виконавчі дії. Подача касації згідно діючого законодавства не є підставою для зупинення виконавчого впровадження. Їй було надано 15-денний термін для добровільного виселення з квартири, але вона ним не скористалася. («Та мені нікуди йти!» – чути голос Тетяни.) В такому випадку згідно з діючим законодавством виконавчий орган із залученням органів правопорядку повинен розпочати процедуру примусового виконання рішення суду.»

«Що далі?» – запитую я виконавця, – «Збираєте, описуєте речі і виносите їх на вулицю?»

«Рішенням суду не передбачено надання боржнику (Тетяні Сокоренко) іншого житла. – пояснює виконавець. –  Якщо вона відмовляється забирати свої речі, ми проведемо детальний опис майна і протягом двох місяців воно може зберігатися тут. Далі сторони вирішують питання зберігання чи перенесення майна між собою Я ж маю просто виконати рішення суду згідно чинного законодавства.»

І трохи згодом додає: «Думаєте, мені подобається те, що відбувається? Ні, але це моя робота – діяти за законом».

От так «весело» і згідно чинного законодавства Тетяна Сокоренко хотіла придбати житло, а отримала купу проблем, пусті кишені і абсолютно невизначене майбутнє. Коментарі знайомого юриста звелися до того, що немає в державі сьогодні механізму розв’язку подібних справ.

Ситуація не просто страшна – моторошна. Уявити себе на місці нещасної жінки не побажаєш нікому, навіть найлютішому ворогу.

З надією на справедливість

За декілька годин до написання статті я зв’язався по телефону із Тетяною Сокоренко, аби дізнатися, на чому сторони розійшлися, чи не ночуватимуть мати з сином на вулиці.

«Ми дійшли згоди, – трохи заспокоїла мене жінка, – що у мене є час до 14 грудня, аби віднайти собі інше житло і переселитися. Відверто кажучи, не знаю, що й робити: ціни такі високі!!! Та все ж ми ще не на вулиці!»

Наразі пані Тетяна подала касацію до Кіровоградського апеляційного суду та на повторний розгляд справи у Київському вищому спеціалізованому суді. Хочеться вірити, що їхню сім’ю все ж таки не залишать без даху над головою. Ну не має так бути у сучасній демократичній країні!!!

Микола Шверненко.

Від  редакції:  Шановне  товариство,  звертаємось  до  вас  за допомогою – можливо,  хтось  стикався  з  подібними  проблемами  та  має,  якийсь  досвід,  або  пропозиції,  як  їх  вирішити,  то  будь  ласка,  поділіться  досвідом,  чи  порадою  з  цього  приводу.  Будемо  дуже  вдячні.

In : Головна , Новини , Суспільство

About the author

Related Articles

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked ( required )

Розсилка новин