Світловодський вибір. Частина третя

Лірична багатосерійна драмедія в особах.

Частина третя: Кілька порівнянь, дивні чесноти і китайська мудрість

 

А нищие правят бал.

Они хотят, да не могут дать.

И все, что зовут они кровью – только вода…

Гр. «Пикник», 1990

 

Відразу зазначу, що обговорення попередніх частин нашої багатосерійної історії – це приємно. Читають, цікавляться, коментують, а отже – не всім байдуже, не все втрачено. А ми («Світловодська Газета»), в свою чергу, додамо ще трохи перцю.

Хтось із нинішніх депутатів в соціальних мережах закидав щось про попередню каденцію, мовляв, у порівнянні з ними, ми молодці. Та нє. По-перше, попередня каденція так опрацьовувала питання під час депутатських комісій, що сесії проходили за 40 хвилин, а не по декілька днів, як тепер. По-друге, ніколи в житті попередня каденція не могла собі дозволити не прийти на сесію, коли розглядалися питання отримання субвенції на з/п працівників бюджетної сфери або вирішення інших соціально-економічних питань. ТО була більшість. Справжня. Про яку нинішнім мріяти не перемріяти. Тому не варто порівнювати, особливо вживаючи при цьому слова типу «чесні», «порядні» і «патріоти»: хвалити себе – це вже не порядно. Порівняння далеко не на вашу користь.

Та і корисних справ на округах було не перелічити, на відміну від нинішньої каденції. Навіть від того ж Сапянова, як від простого депутата, було набагато більше користі, ніж нині, в ролі секретаря. Юрію Олександровичу, не ваше воно, поверніться до людей.

А ще попередня каденція була справжньою – «ліві» були «лівими», «праві», відповідно, «правими». Тільки мер ніяк не міг визначитися з орієнтацією (політичною!).

А які епічні постаті були в депутатах. Чого варта тільки персона «президента депутатського клубу» Любові Чекаленко? Її тихенького «кхе-кхе» було достатньо, аби в залі наступала тиша. ЇЇ слова діставали не тільки до мізків, а декого й до печінок.

А пригадайте, як голова БЮТу Таїса Гончаренко носилася зі своєю «чорною книгою пам’яті», до якої заносила всіх, хто не готовий був віддати їй душу і серце. «Цариця сил демократичних», інакше не скажеш. То були персони, до яких нинішнім ще пнутися і пнутися!

Нині ж із загальної маси своєю непохитною, але тяжкою для розуміння більшості адекватних людей, позицією вирізняються тільки «свободівці» та трохи «укропці», але й ті періодично підгрібають до більшості, аби хоч на мить відчути себе «рушійною силою буття».

А от розбрат між собою – це нормально для сьомої каденції. Хочете конкретики? Прошу…

Ніж у спину – яскрава риса нинішніх «чесних» і «найпатріотичніших» депутатів. Першим медаль «майстра заплєчних дєл» отримав правдолюб Андрій Маліцький, обраний від ПП «Громадський Рух «Народний контроль», який підставив свого колегу по партії Андрія Москаленка. Буцімто, один Андрій застав, як інший домовлявся про якісь чи то гроші, чи то голоси (чи гроші за голоси) по партійній лінії, записав це на диктофон і потім оприлюднив за допомогою інтернет-видання.

Так от, підслухати, записати і оприлюднити компромат (якщо він таки дійсно мав місце) – то не подвиг «во імя» правди, то підлість. Особливо, коли з цією людиною ти був в одній команді.

Хоча, можливо він просто цей… ніндзя? У них удар в спину – то нормально, то основний прийом.

Тоді наступний ніндзя – Юрій Сапянов, представник ВО «Свобода»: від моменту обрання Юрія Олександровича секретарем міськради він тільки і повторював, яка класна у них з мером команда, аж раптом громада міста дізнається, що секретар подав на міського голову до суду. Міська рада судиться сама проти себе – красота по-світловодськи! Секретар тут же потоваришував із представниками депутатської групи, яка з самого початку боролася проти міського голови. Та, як видно, не все так просто, і через деякий час «братство гонца» дало тріщину. Затріщав і стілець під Сапяновим. Секретар дотумкав, що один в полі не воїн і помирився з мером, мовляв, всі проблеми і розбіжності залагоджено. Цікаво, а судові витрати з бюджету хто компенсував, не знаєте?

Але не довго «музика іграла», і принциповий та непохитний у своєму прагненні служити громаді (він це так називає) Ю. Сапянов знову несподівано (принаймні, для Козярчука) посварився з мером і примирився з його опонентами в раді. Якщо це не зразковий приклад вірності і порядності – киньте камінь, в Сапянова… Але обережно, бо він ніндзя, до того ж подвійний.

Та якщо говорити серйозно, то які б не були причини, але ніж в спину від побратима – це завжди підступно і негідно. З такими «друзями» ворогів не треба, кажуть в народі.

Тепер трохи про колаборації. Об’єднання в єдиному пориві зняти мера а потім і секретаря депутатів Тетяніченко, Кучугурного, Філоненка, Лукінского, Сіромахи та ін. варте дорогого. Але ж куди це об’єднання поділося, коли почали обирати «потенційного» нового секретаря? Домовлялися-домовлялися – не домовилися. Фактично, тільки це і врятувало Ю. Сапянова. А ще те, що розумахи, половина з яких має економічну, а інша половина юридичну освіту, – зуміли проголосувати за зняття Сапянова, але оформити рішення належним чином «кеби» не вистачило – вони його завірили штампіком типу «копія вірна» замість офіційної печатки міської ради.

До речі, кажуть, що зразу ж після голосування печатка хутко зникла з апарату ради, тому її замінили штампіком. За це через місяць, чи два під тиском депутатів звільнили одного працівника з апарату ради. «Мстя моя жестока»! Мілкувато, не здається? Хоча, які депутати, така і «мстя». Особливо, враховуючи те, що працівник через кілька тижнів повернувся назад.

Пе Ес: І ще про реакцію – персони, яким сьогодні не треба, аби про їхні негарні вчинки нагадували потенційним виборцям, занервували. Навіть вирішили дати команду «фас» такому собі Янові Дробовику (клічка «асссенизатар»), аби його виважене «ай-ай-ай», вичитане на помилки редактором, повернуло громадян в звичне русло життя. Або стійло. Мовляв, не вірити жодному сказаному слову. Тут не нафталіном, тут дещо іншим повіяло… Тільки люди – не мухи, на таке не підсядуть.

Так от, одне з небагатьох  напрацювань Козярчука полягає в тому, що у нас запрацювало таке ноу-хау, як відеотрансляція та стали доступними відеозаписи різного роду засідань, в тому числі і сесій. Тому вся «неправда», написана тут – є в тих трансляціях. Вочевидь, таких самих «неправдивих»? Як написано в одному старому китайському дацзибао, «від правди, як і від сонця, рукою не затулишся».

Дмитро Волковий.

About the author

Related Articles

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked (required)

Розсилка новин