З ПІД РЕМІНЦЯ…

 

Валентина Варфоломєєва

Валентина Варфоломєєва

Батьківський ремінь, материнський ляпас… Виховуючи у такий спосіб своє дитя, ви маєте всі шанси виростити безвольну істоту або безсердечного монстра, застерігає світловодська психологиня Валентина Варфоломєєва

Літні люди, натикаючись на малолітніх вуличних бешкетників, які не соромлячись смалять сигарети, матюкаються, чіпляються до перехожих, виносять, як правило, один-єдиний «вердикт»: пороли таких мало… І дійсно, може покінчити з усіма цими лібералізмами та сюсюканнями із діточками, та взятись за «старий добрий» ремінь?

– Якось один татусь, – каже пані Варфоломєєва, – заявив, що він є людиною, відданою ременю та сильній руці. Мовляв, його били і виріс він нормальним законослухняним громадянином. А якби не батькове тілесне покарання за те, що він зв’язався з поганою вуличною компанією, то розглядав би він напевне і досі «сине небо у клітиночку»…

Ну, так у чому ваш сумнів? Чи краще батькам, спостерігаючи за падінням сина, садовити його навпроти і ніжнісінько так – не дай Боже травмувати не окріплу дитячу психіку – промовляти: синку, ти не правий, синоньку, так не роби? А може таки «всипати йому по перше число»…

– … І тоді він зачаїться. А свою злобу за те, що ви йому «всипали» буде виміщати на більш слабких дітях… Та я ж таки не договорила – виявилось, що цей татусь (а тоді – дитина) просто був вимушений тікати подалі від батьківських грубощів і шукати розради в середовищі собі подібних – таких же битих, як він, дітей. А «розваги» таких діточок до примітивізму нескладні – побити когось слабшого, познущатись з нього. Тобто, «зняти напругу» після виховання паском у родинному колі. До речі, як свідчить статистика, практично сто відсотків осіб, що потрапили за ґрати за завдання тяжких тілесних ушкоджень, у дитинстві регулярно були биті своїми батьками.

Але ж нині у школах різками не карають за непослух, бо заборонено будь-яке рукоприкладство. То чому ж тоді малолітні бешкетники, регулярно биті у своїх сім’ях, не стають янголятками переступаючи шкільний поріг?

– А інакше і бути не може! Через домашні тілесні покарання виховна сила слова вчителя випаровується. У психіці таких дітей, під дією батьківського ременю, формується «імунітет» – не сприйняття до словесних зауважень та переконань. Головне для таких дітей – аби їх не били. Все інше – «по-барабану». Тому, аби запобігти огласки своїх вчинків «биті діти» діють, як правило, з під тишка…

Але ж все тайне, як нас вчили, стає явним. Довідався, що твій синок у школі безчинствує – всип йому добряче по «м’якому місцю». І дивись стане дитя на шлях виправлення, усвідомлюючи невідворотність покарання!

– Невідворотність покарання кажете… Думаєте, що, лупцюючи свою дитину, ви викликаєте у неї відчуття провини? Навпаки! Цим самим ви знімаєте з неї оцю саму провину. І почесав після такого виховання свою «п’яту точку», ваше чадо, як-то кажуть, виходить на свободу з чистою совістю. А якщо ви на кілька ременів перестарались, то тепер ви – боржник у нього. Тобто, у дитини відтепер є такий собі ліміт на погану поведінку і бешкетництво. Тому, якщо ви зазнавали у своєму дитинстві тілесних покарань – обірвіть це порочне коло! Виховуйте дитину виключно на довірі і доброму слові…

Я перепрошую, невже й слово має бути виключно добрим? Дитятко, скажімо, з рогатки по горобцях цілить або вікно у школі розбило… А на нього навіть накричати «ніззя»?

– Крик психологи відносять до так званої вербальної агресії. Слово несе у собі дуже потужну енергетику. Висловлювання, що слово може зцілити, а може й убити, має під собою реальний ґрунт. Непевне вам відомі слова та словосполучення, які використовують батьки (особливо до словесних кар вдаються мамочки) у виховному процесі на адресу дітей, що нашкодили? Найбільш розповсюдженими є: «я не хочу тебе бачити!»; «краще б я тебе не родила!»; «в кого ти такий удався!?» і тому подібне. Вдосталь накричавшись, батьки невдовзі заспокоюються. А от дитина, почувши про себе такі одкровення, отримує душевні травми, що деінде бувають страшніше тілесних. Ще б пак, розмірковує покараний у такий спосіб: виходить, я – нікчема, негідна батьківської любові або щось подібне у такому ж дусі. Неважко здогадатися, які будуть наслідки для дитини за такого словесного «виховання»… Вже давним-давно доведено, що неможливо неповагою і жорстокістю виховати достойну, добру і відповідальну особистість. Подібне породжує подібне.

ЗПІ

Віталій АСАУЛЕНКО

Про автора

Публікації по темі

Залишити коментар

Адреса вашої електронної пошти не буде опублікована. Обов’язкові поля позначені (обов’язкове)

Розсилка новин