ЗМК: КОЛИ ЛЮДИ МІЦНІШЕ ЗА МЕТАЛ

Не секрет, що нині негативні новини превалюють над позитивними – і в політичній сфері, і в соціальній, і в економічній також. Щодо останньої, то там, то тут тільки й чутно: збанкрутіло якесь підприємство, якийсь завод вирізали на металобрухт, на якійсь фірмі відбулося тотальне скорочення кадрів. І таке інше, і тому подібне. В такій ситуації, як ніколи, хочеться почути про щось оптимістичне. Скільки ж можна негативу! От і вирішили ми до цієї «бочки дьогтю додати хоч ложечку меду»…

Як з’ясувалося згодом (після візиту), Завод металевих конструкцій (ЗМК) і виявився отією «ложечкою». Звісно, це підприємство, яке є структурним підрозділом ТДВ «Об’єднання «Дніпроенергобудпром», сьогодні далеко не таке потужне, як колись. Але, тим не менш, воно живе, з неосяжних його цехів доноситься промисловий гуркіт. А значить, люди працюють, підтримуючи економічний потенціал країни, наповнюючи бюджет і годуючи свої сім’ї… «Основна наша продукція – металоконструкції, високо, – та низьковольтні опори. Замовлення є, але їх не так багато, щоб повністю завантажити наші виробничі потужності», – говорить директор ЗМК Петро Кіндра. За його словами, на підприємстві з нетерпінням чекають на відповідні тендера, які би дозволили інтенсифікувати ці завантаження. Разом з тим, підприємство само шукає (й знаходить) як в Україні, так і за її межами ринки збуту для своєї металевої продукції. Це і пташники зі свинофермами для вітчизняних виробників курятини й свинини. Це і металеві форми для збірного залізобетону для паль та аеродромних плит для замовників із Молдови, Білорусі та Казахстану. Не оминув директор нагадати, що більша частина Річкового терміналу ТОВ «Гермес-Трейдінґ» на Лісозаводі тримається на ЗМКовських металоконструкціях… Війна, що палає на сході України, також принесла пакет замовлень по ліній Міністерства оборони. Та не вельми вони тішать Петра Зиновійовича: «Не думав я, що нашому заводу колись доведеться виготовляти захисні двері, засувки бійниць для оборонних споруд… Цю продукцію, освоєну спільно з трьома іншими підприємствами «Об’єднання» – Головний завод, Завод конструкцій швидкомонтованих будівель, Завод залізобетонних виробів – ми вчасно і регулярно відправляємо замовникові»… Нашу розмову з директором перервав дзвінок від якого він дещо пожвавішав. Виявилось, телефонували із Закарпаття – тамтешнє підприємство «Закарпатенергокомплект» цікавилось: у якому стані виконання його замовлення на високовольтні опори? Аби не заважати, ваш кореспондент поцікавився у головного інженера ЗМК Федора Ломоноса, чий кабінет розташований поруч із директорським, чи є можливість невеличкої екскурсії цехами підприємства. На що Федір Лук’янович залюбки погодився та ще й зголосився бути «екскурсоводом»… Виробничі потужності заводу займають площу у кілька гектарів. Люди є, вони працюють. Але, на фоні гігантських цехів (наприклад, довжина одного лиш цеху №1 – 145 метрів!) їх, здається, дуже й дуже мало. «А раніше – у пору розквіту заводу – ви не повірите, роботи і робочих було стільки, що всередині місця для всіх не вистачало. Доводилось навіть на вулиці працювати», – наче, вгадав думки кореспондента, з сумом у голосі мовив головний інженер. А ще «в око впала», що в цих грандіозних цехових спорудах жодного натяку на розруху і втечу у вигляді порізаних на металобрухт виробничих корпусів та обладнання – так, як це спостерігається на переважній більшості промислових підприємствах міста. А це означає, що керівництво заводу не розмірковує категоріями рвачів-тимчасовців: «після нас – хоч потоп», а по-батьківськи дбає і плекає своє дітище, щиро вірячи у те, що скрута мине і постане Україна, наче «Фенікс із попелу», а з нею – й рідний завод. Серед достойників Федір Лук’янович особливо виділив бригаду Заготовчого цеху, яку очолює Олександр Панченко, бригаду цеху №1 на чолі із Сергієм Стригулем та бригади цехів №№ 2 і 3 (бригадири Олександр Касьяненко і Олег Полонський відповідно). «Найцінніший наш скарб це – люди. І вони – від керівництва до простого робочого – готові у разі потреби, як один, працювати не покладаючи рук, незважаючи, вихідний цей день чи святковий», – не без гордості наголосив головний інженер.

… В одному з цехів ми  зіткнулися із Сергієм Мішньовим, заводським електриком – він щойно завершив щось ладнати у «електричній» шафі. Розговорились… 29-річний молодий чоловік прийшов на ЗМК майже сім років тому. І прийшов із Центру зайнятості. До цього він, випускник Світловодського технікуму, кілька років пропрацював і у позавідомчій охороні, і за різними спеціальностями на Лісозаводі. «Тобто, на ЗМК я працюю найдовше, ніж на всіх попередніх своїх роботах, разом узятих. І це, нинішнє місце моєї роботи змінювати не збираюсь, тому, що, по-перше, тут мені подобається і по-друге, тут цінують мою роботу», – говорить Сергій. Як з’ясувалось, цінують настільки, що молодому електрикові довірили виконувати обов’язки головного енергетика заводу, коли той перебував в учбовій сесії. Та й сам Сергій планує здобувати вищу освіту у кременчуцькому Політехнічному університеті і обов’язково – за своєю, «електричною» спеціальністю.

  • Плани ваші цілком реальні. А от, ставши спеціалістом з вищою освітою, напевне, вам не захочеться повертатися до цього напівпорожнього заводу, а знайти якесь процвітаюче підприємство…
  • Чесно кажучи, з юних літ я звик добиватись всього власною працею, а не «припадати на все готовеньке». Тому, якщо я таки здобуду вищу освіту, інших планів, як повернутись на ЗМК, з яким я поріднився, у мене наразі немає.

За словами Сергія, його батько Леонід Вікторович, нині пенсіонер МВС і мама Валентина Миколаївна, працівниця заводу «Луч» задоволені своїм сином, у якого є достойно оплачувана робота і, що він не шукає розради у сумнівних компаніях з нездоровими захопленнями. Задоволена Сергієм і його обраниця Лєна, яка не стидається, що він представник робітничої професії, а не якийсь там дешевий зажерливий мажор або бізнесмен типа купи-продай. І подумалось тоді: раз молодий чоловік, не позбавлений реалістичного мислення, вбачає своє майбуття з цим заводом, значить, і у заводу є майбуття.

Замість післямови. Телефонна розмова Петра Кіндри з керівником «Закарпатенергокомплект»  завершилась на оптимістичній ноті – замовлення буде виконано якісно і в строк. І це вселяє оптимізм, що буде це далеко не останнє замовлення, і далеко не від єдиного замовника. І не лише – на виготовлення броньованих дверей та засувок для бійниць споруд військового призначення. І виготовлятиме ЗМК звичну для себе продукцію мирного призначення. Бо вже ой як пора відроджуватись і заводові, і Україні в цілому!

Бригадир Олександр Панченко;   Бригадир Сергій Стригуль;   Члени Комплексної бригади Олександра Касьяненка – Борис Шалаґінов, Сергій Ткаченко і Дмитро Шайхутдінов;  Валерій Чернієнко, Сергій Кронда і Федір Чеховський (бригада Олега Полонського) доводять до кондиції «оборонні» двері;  І сьогодні Дошка пошани ЗМК не втратила своєї актуальності

 

Віталій АСАУЛЕНКО

У розділі : Людина праці, Фото

Про автора

Публікації по темі

Залишити коментар

Адреса вашої електронної пошти не буде опублікована. Обов’язкові поля позначені (обов’язкове)

Розсилка новин