ТАМ, ДЕ ПОЄДНУЮТЬ ЗАЛІЗО З БЕТОНОМ

OLYMPUS DIGITAL CAMERAЗавод «Залізобетонних виробів» (або, ЖБІ – по-старинці) є одне з небагатьох промислових підприємств Світловодська, де, якщо не вирує життя (це було би гучно сказано), то, хоча б, підтримується належним чином. Роботи взагалі-то вистачає. Навіть на сьогодні тут відчувається брак окремих робочих спеціальностей. А робота тут, звісно, не офісна – виготовлення виробів із бетону, який для стійкості зміцнюється залізом… З залізом і працює Михайло Ткачук, арматурник, з яким керівництво першого цеху і порадило нам поспілкуватись. Бо за нинішніми мірками він майже ветеран виробництва: 9 років на підприємстві; сумлінний і добросовісний робітник. Та поговорити відразу не вдалося – Михайло Романович якраз обговорював із своїм майстром Тетяною Шаповаловою поточне завдання, яке потребувало термінової реалізації. Між іншим, Тетяна Анатоліївна неабияк нам допомогла, коли ми усамітнилися у більш-менш не шумній «побутовці» для спілкування – не хвалити ж нашому співрозмовникові самому себе. А поки він виконував терміново оте поточне завдання й було зроблено кілька кадрів як і самого заводського пейзажу, так і безпосередньої роботи арматурника Ткачука та його колег… Всього у трудовій біографії 54-річного Михайла Романовича зафіксовано лиш два місця роботи: тракторист у рідному селі Павлівка і ось тут – на заводі. Дев’ять років тому, як у селі стало геть сутужно з роботою, подався він на ЗБВ. «Тут наших багато – заводський автобус возить», – говорить. Стосовно основної своє роботи, то він почав вживати специфічну, зрозумілу обізнаним з арматурною справою людям, термінологію. Якщо ж для загалу – крутить він спіралі, робить петлі, обрізає, пресує залізні заготовки. А їхній діаметр подекуди сягає кількох десятків міліметрів. Тобто спробуйте самі, нехай і на відповідному устаткуванні, вигнути, закрутити, обрізати з точністю до міліметру залізні прути, товщиною з парниковий огірок!   «Михайлові Романовичу доручається найбільш складна та філігранна робота», – додала Тетяна Анатоліївна, відмітивши при цьому, що він самотужки може й обладнання своє полагодити у разі нескладної його поломки. «А чого дорогоцінний час втрачати, чекаючи на слюсарів-ремонтників? Може ж і у них є якась інша невідкладна робота», – ніби виправдовуюсь, підтверджує арматурник. А ще його майстер зосередила увагу на наставницьких здібностях Михайла Романовича: «Як тільки у цеху з’являються новачки – саме йому довіряється їхнє навчання азам і специфіці роботи арматурника. І він блискуче справляється».

  • Напевне важко поєднувати роботу на виробництві з господарством у власній оселі?
  • Нічого, я змалечку звик до важкої праці. А у господарстві – город та різна живність – порається в основному моя дружина Я ж займаюся ним після роботи.

Його дружина Тамара Василівна до виходу на пенсію присвятила себе вихованню діток у сільському дитячому садочку, працюючи завідуючою. Їхні ж рідні діти вже дорослі і живуть окремо – далеченько від них.

  • Завод, город… А чи є у вас, Михайле Романовичу, якесь хоббі, яке дозволяє відволіктися, розслабитися?
  • Знаєте, втома і бажання розслабитись настають тоді, коли ти займаєшся тим, що тобі не подобається. А моя робота тут і господарювання на своїй землі мені подобаються. Так що все це і може вважатися за моє хоббі. Сюди ж можна додати й рибалку – полюбляю я посидіти з вудкою на березі нашого Дніпра. А ще мене розслабляє, як ви кажете, коли діти приїздять у гості, разом з онуками. Хоча про яке розслаблення (посміхається) може бути мова? Їх же у мене вже троє – хлопчик і дві дівчинки.
  • А припустимо, що життя у вашому селі знов забурлило, включно з можливістю мати у ньому достойну роботу, чи залишили би ви завод?
  • (замовк і замислився на кілька секунд) Чесно кажучи, не знаю. В селі-то воно – все під боком. Але ж завод… Поріднився я з ним, з його колективом, чи що? Тут я щодня відчуваю свою потрібність і шанобливе до себе ставлення – від директора і до звичайних робітників. Так що, вибачте, не можу я відповісти однозначно.
  • За кілька хвилин – обідня перерва… Обідати підете до їдальні, чи «тормозок» прихопили?
  • Їдальня у нас хороша. Готують смачно – іноді обідаю там. Але здебільшого користуюсь «тормозком». Я ж на землі живу.

Денис МИХАЙЛЕНКО

У розділі : Людина праці

Про автора

Публікації по темі

Залишити коментар

Адреса вашої електронної пошти не буде опублікована. Обов’язкові поля позначені (обов’язкове)

Розсилка новин